Олександр Мормуль

Олександр Мормуль - ветеран російсько-української війни, АТО. Службу розпочав як заступник командира взводу (молодший лейтенант), згодом очолював роту. Завершив військову службу в 183-й бригаді резерву 10-го армійського корпусу, де обіймав посаду офіцера відділу навчання та інструктора з тактики й вогневої підготовки.

Наразі фахівець супроводу ветеранів та демобілізованих осіб у Полтавській громаді.

Олександр є одним з перших випускників нашого курсу «Кар'єрний консультант», і працює з ними щодня. Спілкуємось про те, що найбільше хвилює ветеранів, і як можна зменшити нерозуміння між цивільними та ветеранами.

Олександре, з якими запитами найчастіше до вас звертаються ветерани?

Основні запити, з якими хлопці приходять, - це щодо виплат та компенсацій. У нас є місцева полтавська програма «Турбота», яка надає матеріальну та соціальну допомогу. Також хлопці звертаються з соціальними питаннями: лікування, реабілітація, санаторне оздоровлення. Для дружин учасників бойових дій та їхніх дітей у нас також проводяться різні масові заходи: йога, ліпка з глини, іпотерапія.

‍

З якими найпоширенішими бар’єрами ветерани зіштовхуються у цивільному житті, коли повертаються зі служби?

З усім, що представляє цивільне життя. Максимально все. Від моменту, як ти закрив двері своєї квартири зовні, до моменту, як ти їх закрив всередині. Нерозуміння, прірва, байдужість. Некоректні висловлювання та запитання від цивільних про військових та їх діяльність.

Що робити суспільству, і кожному окремо, аби сприяти кращій, легшій адаптації ветеранів?

Найкраще багато спілкуватись, проводити свій час серед ветеранів. Наприклад, якщо ви знаєте, що відбувається змагання у вашому місті по ветеранському спорту, просто піти туди і поспостерігати, як ми між собою спілкуємося. Книжки цього не навчать, ви зможете відчути це лише на практиці. Приходьте на масові заходи, які робляться для ветеранів, взаємодійте з ними. Це найкращий шлях для цивільної людини, для розуміння того, що відбувається у голові ветерана. І для ветерана це якийсь доказ того, що він не байдужий суспільству.

Волонтерте, з’їздіть до хлопців, побачте як вони живуть, як вони між собою жартують – це дасть найкраще розуміння. Для того, щоб розуміти ветерана, треба пройти цей шлях, і тоді у суспільства буде менше питань і більше емпатії.

Що найбільше подобається у вашій роботі, і що не подобається?

Не подобається багато звітів і табличок (сміється).

‍

Подобається вирішувати питання, з якими хлопці звертаються. Тому що я сам пройшов цей шлях з 2015 року, і знаю, як це, коли ти зіштовхуєшся з нерозумінням чи байдужістю. І коли до тебе приходить людина з проблемою, і ти її відпускаєш вже з вирішеним питанням, ти розумієш, що день минув не даремно, ти зробив внесок у його життя.

Я завжди всім хлопцям кажу, що я максимально долучаюся до всіх заходів, тобто перед тим, як щось рекомендувати, я це все прохожу сам. І я максимально ділюся з хлопцями тим, як є насправді.

Фахівець супроводу - це як вихователь у дитячому садочку, це як музикант, як творець, багато ролей в одній. Тут, якщо ти до цього не заточений, в тебе душа про це не болить, то немає сенсу йти на цю посаду.

Є багато нюансів у нашій роботі. Я вважаю, що для ефективної роботи засадничим повинен бути принцип «рівний рівному». Не завжди сам ветеран зможе повністю надати інформацію навіть такому самому, як і він. Людині з цивільного життя повністю зрозуміти ветерана буде складно. Найкраще ветерана зрозуміє інший ветеран, і відповідно зможе йому допомогти.

‍